Для мам і тат, що виховують малят
ЩО ВАРТО ГОВОРИТИ ДІТЯМ ПРО ВІЙНУ?
Діти – це найбільш чутлива частина суспільства. Тому, безумовно, все, що відбувається навколо (в сім’ї, оточенні, країні), має чи буде мати на них вплив.
Розмовляти про те, що відбувається в країні, з дітьми потрібно обов'язково. Але не варто розмовляти на тему війни, якщо дитина не виявляє до неї інтерес!
Слова, які не варто говорити дітям про війну
«Ти ще малий, тобі цього знати не треба»
З дитиною варто розмовляти на рівні, а така фраза лише принизить її. До того ж заборона підсилить почуття тривоги та невизначеності.
«Твого тата можуть вбити. Він там, де небезпечно»
Ваші переживання та страхи ні в якому разі не повинні передаватись дитині. Як би Вам не було страшно, не можна лякати дитину. Інакше у неї повністю зникне почуття миру та безпеки, а фатальний фінал – стане лише питанням часу. Якщо систематично про це говорити їй, то це виллється не тільки в недовіру до оточуючих, а і в майбутні риси характеру – пригнічений песимізм.
«Виростеш – теж підеш на війну»
Хоч яких Ви дотримуєтесь політичних поглядів і як би не хотіли знищити зовнішнього агресора, дитину треба готувати до мирного життя, а не до війни, крові та зброї. Слова «війна», «помста», «зброя» тільки руйнують дитячу психіку, породжуючи жорстокість. Можна говорити «захищати людей в майбутньому» - саме таке формулювання допоможе вашій дитині вирости сильною та сміливою.
«Ми повинні здобути перемогу і знищити всіх ворогів»
Не можна говорити про війну, як про єдиний правильний спосіб вирішення конфлікту. Адже це породить в особистості тільки схильність до насильства. І в життєвих ситуаціях ваша дитина буде користуватись саме таким правилом.
«Я ніколи тебе не пущу на війну»
Особливо якщо це хлопчик, краще готувати його до того, що він стане «захисником». Але потрібно наголосити, що цим можна займатися і в мирний час і над цим треба працювати: наприклад, займатися зарядкою чи спортом.
«Я тобі зараз розкажу, що буває на війні…»
Психологи категорично забороняють розповідати про війну яскравими описами про поранення, кров, зброю… Сцени з насиллям залишають глибокий слід в психіці дитини. Іноді це навіть доводить до того, що потрібне втручання психолога чи психотерапевта. Вбережіть свою дитину від надмірних описів, не показуйте їй відео-роликів з мертвими та пораненими солдатами.
Бережіть своїх дітей від жорсткості та війни. Виховуйте в них повагу до військових, а не заохочення до розпалу війни.
Національно-патріотичне виховання дітей:
ü Формування духовного світу особистості дитини.
ü Формування в дітей позитивного ставлення до світу.
ü Виховання в дітей культури спілкування з дітьми, дорослими.
ü Формування в дітей розуміння поняття Батьківщина, держава, родина.
ü Виховання дітей на українській символіці.
Звичайно, краще би вам ніколи не довелося розповідати дитині про війну.
МИРНОГО НЕБА ВАМ!
www.youtube.com/watch?v=ZNf7fMuT6Ek
«Ні пеклом, ні раєм не повинен бути дім для дитини – але місцем, де можна жити (тільки не єдиним). Місцем, де жити хочеться, але не настільки, щоб прагнути ним обмежуватись. Звідки можна впевнено вийти й куди радо повертатись. Де все співвідноситься з життям, - де, якщо й немає гармонії, є надія…» В.Леві - психолог
Процес виховання орієнтований не тільки на сьогодення. Ви готуєте свою дитину до майбутнього життя. Виховувати дитину – значить допомагати їй розвивати характер. Всі стереотипи поведінки, засвоєні дітьми в ранньому віці (їх характер) , позначаться згодом на їхньому житті. А характер завжди формується в процесі людських відносин. Важко переоцінити ту роль, яку відіграють при цьому батьки.
Адже, батьки – джерело всього позитивного для дітей. Вони є мостом між дитиною і зовнішнім світом, що містить необхідні для підтримки життя ресурси.
Характеристика "трьох шляхів" виховання дітей:
ВЛАДА: батьки переконані, що дитина повинна їм підкорятись. Вони найчастіше виступають у ролі контролера, судді, володаря, поліцейського, а іноді й ката. Такий образ батьків викликає у дитини почуття страху, злості, гніву, жалю, несправедливості, кривди, приниження, сорому. У дитини з’являється переконання, що батьки її не розуміють, можливо, не люблять. Наслідки для родини – холодність, неприязнь, емоційна відчуженість, ворожість, конфлікти. Родина перетворюється на поле битви.
ПОСТУПЛИВІСТЬ: батьки підкоряються волі дитини. Дитина може думати: „Всі повинні мені підкорятися”, „Найважливіші мої почуття і потреби”, „Батьки все зроблять заради мене, варто тільки бути впертою”. Свою волю дитина диктує за допомогою крику, плачу, шантажу, тиску. Наслідки для родини – відчуженість, холодність, неприязнь (батьки не можуть витримувати поведінку своєї дитини, їм не подобається бути з нею).
ДІАЛОГ: батьки поважають почуття, потреби та думки дитини. Тому дитина задоволена сама собою, відчуває повагу до власної думки та думки батьків (вчителів, інших людей). Наслідки для родини – менше конфліктів, бо вони вирішуються вчасно і за допомогою діалогу. Дитина вчиться самостійності та відповідальності.
Рекомендації:
Любіть дитину безумовно: не за її дії чи бездіяльність, а просто за те, що вона є.
Схвалення дитини має бути конкретним.
Уникайте порівняння своєї дитини з іншими.
Помічайте та визнавайте особливості своєї дитини.
Висувайте реальні вимоги до дитини.
Залучайте дитину до спільного розв’язання проблем.
Надавайте дитині можливість вибору.
Вірте у свою дитину.
